Podilsky
Dasein
::Маршрутка №33 (число Христа, іронія долі) рушила з Подолу о 7:43 ранку, і я, стоячи між тітонькою з сумкою-візком, що пахла нафталіном і радянським минулим, та хлопцем у навушниках, з яких сочилася якась електронна мантра покоління, що вже не вміє мовчати наодинці з собою, подумав про Гайдеггера.
Я подумав про його DASEIN, це хвалене "буття-тут-і-зараз", і вмить зрозумів, що старий німецький шахрай ніколи не їздив у київських маршрутках у годину пік. Бо якби їздив, то написав би не "Буття і час", а "Буття і Тіснота".
І вся його фундаментальна онтологія зводилася б до одного, суто прикладного питання: як зберегти залишки людської гідності й метафізичного суверенітету, коли чиясь пітна пахва знаходиться на відстані двох сантиметрів від твого носа.
"Das Dasein ist immer schon in der Welt geworfen... Dasein завжди вже кинуте у світ, але що робити, Herr Kollege, коли цей світ є маршруткою №33 на Подолі, а ваше In-der-Welt-sein перетворюється на In-der-Marschrutka-sein?"
Водій, цей сучасний Харон, що перевозить душі не через Стікс, а через Поділ за 18 гривень (інфляція торкнулася навіть підземного світу), різко повернув на Межигірську, і я, втративши рівновагу, впав на груди якоїсь жінки, яка пахла "Шанель №5" і розчаруванням у чоловіках.
Я подумав про Данте. Він мав Вергілія як гіда. Я маю тільки Google Maps, що вперто показує, що я вже десять хвилин стою на місці, хоча насправді ми рухаємось. Просто так повільно, що навіть GPS не може зафіксувати цей жалюгідний прогрес.
Dante's Route Map
Route_ID: 33 // The_Inferno
І саме тоді, коли моє тіло остаточно перестало належати мені і стало просто одним з елементів цієї рухомої біомаси, коли чиїсь коліна проводили несанкціоновану перкусію моїх нирок, я згадав Кафку.
Чи не є ця маршрутка гігантською метаморфозою навпаки? Ти входиш людиною, а виходиш вже чимось іншим — зім'ятим, знеособленим елементом натовпу, частиною колективного Wir-sein.
Зупинка "Либідська". Двері відчинилися. Я вивалився на асфальт, наче новонароджене немовля, що ще не знає, що йому доведеться жити в цьому світі.
І тоді я зрозумів головне: філософія — це не про відповіді. Філософія — це мистецтво вижити в маршрутці №33 і не втратити віру в те, що десь існує світ, де Dasein можливе.
Але цей світ точно не тут. І точно не зараз. І точно не о 7:43 ранку на Подолі.